Консультації для вихователів
«Психологічна готовність дитини до навчання» Художньо-естетична діяльність дітей дошкільного віку Дошкільний вік – час активної соціалізації дитини, розвитку спілкування з дорослими та однолітками, пробудження моральних та естетичних почуттів, входження в культуру. Використання природних факторів зміцнення здоров'я. НАВЧАЄМО ОЗДОРОВЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ Формування ціннісного ставлення дітей до власного здоров'я - одне із важливих завдань, поставлених Базовою програмою перед дошкільною освітою. Нині ми маємо дбати не лише про зовнішній оздоровчий вплив, а й навчити дитину розуміти свій організм і свідомо сприяти його функціонуванню. Формування у дітей знань про своє здоров'я, набуття ними оздоровчих умінь та навичок на заняттях з фізкультури - важлива складова роботи педагога. Адже маємо дати дітям знання не лише про свій організм, а й про те, як бути здоровим і бадьорим, міцним та витривалим. Точковий масаж. У навчально- виховному процесі дошкільного закладу мають впроваджуватися різні оздоровчі технології, доступні дітям для самостійного використання. Одна з них - точковий масаж. Точковий масаж підвищує захисні властивості слизових оболонок носа, глотки, гортані, трахеї, бронхів та інших органів. Завдяки йому організм починає сам "виробляти ліки", набагато ефективніші та небезпечніші за пігулки. Щоб підвищити опірність організму проти захворювань верхніх дихальних шляхів, доцільно проводити точковий масаж зон грудини та обличчя, які є важливими регуляторами діяльності внутрішніх органів. Самомасаж біологічно активних точок бадьорості та здоров'я. Схема біологічно активних точок (далі - БАТ), розроблена лікарем О.Уманської. Систематичне виконання точкового масажу підвищує стійкість проти холоду, вологості, вірусів та мікробів. Він мобілізує захисні сили організму, тож є загартувальним заходом. Цей масаж особливо корисний дітям дошкільного віку.Системне використання його значно знижує захворюваність на нежить, бронхіт, ангіну, астму, гайморит. Методичні поради:
Використання етнопедагогіки Здійснюючи пошук сучасних способів оздоровлення дітей, варто скористатися й багатющим досвідом народної педагогіки. Його використання урізноманітнює навчально- виховний процес загалом та фізичне виховання, зокрема введенню нових форм розвитку рухово- творчої ініціативи дітей. З дошкільнятами варто проводити:
Основна форма огранізації навчання фізичних вправ у садку- фізкультурні заняття. Фізичні вправи, поєднувані з малими фольклорними формами, вводять у структуру заняття та виконання складних рухів, за допомогою яких розв'язуються рухові завдання. Типи фольклорних фізкультурних занять Рухово- творчі заняття. Вони грунтуються на одному з видів усної народної творчості- забавлянках, загадках,казках. Сюжетні фізкультурні заняття з уведенням елементів фольклору. Іх проводять у формі "рухливої" розповіді або казки. Театралізовані фізкультурні заняття з використанням імітаційних, мімічних та пантомімічних вправ- інсценівок, ігор- драматизацій. Різноманітні імітації при цьому мають бути емоційно насиченими Музично- ритмічні фізкультурні заняття, побудовані на народних танцях, іграх та хороводах з використанням народних пісень та мелодій. Ігрові фізкультурні заняття на основі українських народних рухливих ігор. Педагог ознайомлює дошкільнят з будовою їхнього тіла, різних органів, з правилами гігієни, пояснює значення фізичних вправ для здоров'я людини. Розвиток дрібної моторики рук Технології, пов'язані з розвитком дрібної моторики руки, мають важливе значення для загального фізичного та психічного розвитку дитини протягом дошкільного віку. Від сформованості дрібної моторики великою мірою залежить успішність засвоєння дитиною мистецьких, музично- виконавчих, конструктивних і трудових умінь, оволодіння рідною мовою, розвиток початкових навичок письма тощо. Проте цей розвивальний потенціал може бути реалізований лише за умови, що рухи рук дитини будуть усвідомленими, стануть своєрідним знаряддям втілення її уяви. Дуже важливо, щоб на заняттях з фізичного виховання й на інших, а також під час ігор дітей за допомогою рухів власних рук не лише створювали й відтворювали ті чи інші образи, а й емоційно вживалися в них, навіть більше того- входили в цілісний психосоматичний стан, який задається образом, прислухалися до своїх тілесних відчуттів. Робота над гнучкістю та зміцненням кистей рук рефлекторно впливає на всі внутрішні органи. Так, регулярна гімнастика для великого пальця підвищує функціональну діяльність головного мозку, тонізує весь організм; розминка вказівного пальця- зміцнює шлунок; середнього- кишкових; безіменного- печінку; мізинця- серце. Щоб перевірити гнучкість кистей та пальців рук, бажано провести таку пробу: дитина простягає руки вперед, згинає кість нагору, а потім униз. Кут між кистями та передпліччями й визначає рівень гнучкості та фізичного розвитку. Так, прямий кут вказує на відмінний рівень гнучкості; кут 90о-120о - на недостатній рівень гнучкості та розвитку кистей та пальців; кут понад 120о - на низький рівень показників. " Безпека життєдіяльності дітей - важливий аспект навчально- виховного процесу в ДНЗ" Керуючись документами, що регламентують діяльність ДНЗ (Закони України "Про дошкільну освіту", "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї", Конвенція ООН "Про права дитини"), зазначимо: провідним завданням сучасної системи освіти є виховання дитини в дусі відповідного ставленя до власного здоров'я, безпеки життя, здоров'я оточуючих як найвищої індивідуальності та суспільної цінності. Охорона життя дитини є пріоритетним завданням системи дошкільної освіти, реалізація якого сприяє збереженню та зміцненню здоров'я малюків, дає повштовх до його формування та відновлення. Саме у цьому віці у дитини формуються основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки. Безпека життєдіяльності дитини- це формування у неї свідомого ставлення до збереження особистого життя здоров'я шляхом надання теоретичних знань, практичних умінь, вправляння у практичних ситуаціях. Отже, освітній процес у ДНЗ повинен бути зорієнтований на формування безпечної поведінки дошкільнят у дозвіллі, серед людей, предметів природи, що на сучасному етапі є дуже актуальним. Актуальність проблеми полягає у тому, що згідно з дослідженнями психолого- педагогічної науки пізнання дитиною навколишнього світу починається зі сприймання предметного середовища. Малюк тягнеться до предметів, речей, що оточують його, але в цьому може приховуватися небезпека для його здоров'я і навіть життя. Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмованих дітей унаслідок несформованих навичок користування предметами, речами, поведінки з незнайомими людьми, у природному довкіллі та в різних ситуаціях, постала потреба у системній роботі з дошкільнятами, щоб виробити в їхній свідомості стереотипи щодо безпеки у життєвому середовищі. Одним із пріоритетних завдань, що розв'язується нашим дошкільним закладом протягом навчального року, є збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоров'я; шляхом вправляння у практичних ситуаціях. Головним документом, яким керувався педагогічний колектив, був Закон України "Про дошкільну освіту", де зазначено: "Дошкільний навчальний заклад:
Причини травм, що трапляються серед дітей, настільки різноманітні, що протидіяти їх виникненню складніше, ніж інфекційним хворобам. Тому після першого етапу роботи стало зрозуміло, що основна увага у профілактиці безпеки життєдіяльності дитини має спрямовуватися на виховну роботу, під час якої діти здобувають спеціалnbsp;ьні знання, передають життєвий досвід. Ця робота має проводитись спільними зусіллями педагогів, медичного персоналу та батьків. Діти мають опанувати певні знання, уміння, навички, сформовані переконання, що потрібні кожній людині для збереження життя та здоров'я, а також мають бути підготовлені до дій у небезпечних ситуаціях. Методичні рекомендації з питань безпеки життєдіяльності дошкільнят (що має враховувати педагог) Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має проводитися з урахуванням таких головних чинників:
Соціально-педагогічна компетентність вихователя: інноваційні підходи в фізкультурно-оздоровчій роботі закладу Такими традиційними формами фізкультурно-оздоровчої роботи, що є обов’язковими для впровадження в освітній процес, є пізнавально-розвивальна діяльність з фізичної культури, які за змістом та поставленими завданнями є різних видів (навчально-тренувальна, сюжетна, ігрова, тематична, інтегрована або фізкультурно-пізнавальна, похід, діяльність з елементами ритмічної гімнастики, у-шу, хатха &∓‐ йоги, бебі – йоги, контрольна тощо);фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, гімнастика після сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, загартувальні процедури); різні форми організації рухової активності в повсякденні (фізичні вправи на прогулянках, фізкультурні свята і розваги, дитячий туризм, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання). Поряд з традиційними формами вагоме місце займають і нетрадиційні форми та технології, що включають в себе різні методи загартування (босоходіння по піску та сольовій доріжці, тривале перебування на свіжому повітрі, умивання і обливання ніг (в літній період), сухі та вологі обтирання різних частин тіла, тощо); спеціальні лікувально-профілактичні процедури (фітотерапія, аромотерапія, спемотерапія, піскотерапія, кольоротерапія, лікувальна фізкультура, різні види масажів, тощо). Серед інноваційних оздоровчих технологій для дітей дошкільного віку доцільно виокремити: фітболгімнастику, художню гімнастику, пальчикову (вправи, ігри, картинки), дихальну і звукову гімнастику, імунну гімнастику, гідроаеробіку (в літній період), психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоніми). Для зміцнення фізичного здоров’я дітей і формування в них упевненої красивої постави, створення позитивних емоцій і оптимістичного світовідчуття, як нетрадиційні методи оздоровлення використовуємо також елементи хатха-йоги, релаксації, масажу і самомасажу. Ці методики мають ряд переваг серед інших видів фізичної активності: вони не вимагають великих приміщень і дорогого обладнання для занять і можуть проводитися з дітьми різного віку. Крім цього, східна гімнастика є чудовим засобом етичного і морального виховання: завдяки таким вправам не лише покращується здоров’я, а й формується красива фігура, правильна постава й енергійна хода, поліпшується координація рухів, виробляється сила волі, витримка і впевненість у собі. Ця діяльність вчить дітей долати труднощі, підвищують життєвий тонус і працездатність, створюють гарний настрій. Вивчаючи досвід педагогів України з фізичного виховання слід по можливості впроваджувати їх у практику своєї роботи (М.М Єфименка «Казкотерапія», ігрова методика Любомира Бейби, фітбол-аеробіка за методикою Катерини Серебрянської, оздоровча система Миколи Амосова). Аналіз концептуальних підходів учених до оздоровлення дітей різного віку із застосуванням сучасних технологій у процесі фізичного виховання дає підставу для висновку: руху тіла (м’язів великих і дрібних), які є складовими різних фізичних вправ, сприяють не тільки формуванню рухових умінь і навичок, а й збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я дошкільнят. Щоб зацікавити дітей рухами та спонукати до їх виконання, якомога урізноманітнюючи їх – тобто пропонувати не тільки ті рухи, що розвивають опорно-руховий апарат, м’язи тіла активізують кору головного мозку через центральну нервову систему, а й ті, що впливають на функції шкіри, слизову оболонку носа, дихального горла, активізують легені, м’язи серцево-судинної системи, зорові нерви, дрібні м’язи обличчя, пальців рук і ніг. Тобто під час виконання певних рухів збуджуються пропріорецептори всього тіла, всіх його частин. Таким чином ми систематизували різні технології, що в певній послідовності застосовують у ранковій, гігієнічній, лікувальній гімнастиках, та під час фізичної діяльності, проведення різних видів освітньо-виховних заходів. Виховання у дошкільнят потреб у здоровому способі життя здійснюється під час пізнавально-розвивальної діяльності з фізкультури, в іграх, у повсякденному житті за такими напрямками:прищеплення стійких культурно-гігієнічних навичок; формування у дитини свідомого ставлення до свого здоров’я, вміння визначити свій стан та самопочуття; навчання догляду за своїм тілом, навичкам надання елементарної допомоги; формування елементарних уявлень про довкілля; формування звички щоденних фізкультурних вправ; розвиток уявлень про будову власного тіла, призначення органів. Оздоровлення дошкільнят під час проведення різних форм під час освітньої діяльності і виховання та фізичного виховання буде ефективним лише за умов коли педагог добре опанує технології, які включають рухові дії, що впливають на різні пропріорецептори та активують у комплексі всі органи та системи організму дітей, їхні аналізатори та сприяють формуванню базових програмових рухових умінь і навичок; коли створене здоров’язбережувальне середовище як на фізкультурних так і на інших видах пізнавально-розвивальної діяльності (йдеться про наявність різноманітного обладнання необхідного для впровадження кожної технології), дотримання диференційованого підходу до використання тієї чи іншої оздоровчої процедури, об’єднання дітей у медичні підгрупи, чітке дозування вправ та фізичного навантаження на організм дитини. Провідною формою роботи з фізичного виховання дітей є пізнавально-розвивальна діяльність фізичного розвитку, яка проводиться згідно з вимогами Базового компонента і Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». Практичну роботу з використанням сучасних технологій оздоровлення дітей в процесі різних форм фізичного виховання розпочинаємо з визначення структури пізнавально-розвивальної діяльності фізичного розвитку, її змісту та завдань, що мають реалізовуватися в кожній з них. Проаналізувавши роль кожної оздоровчої технології, її вплив на організм дітей, її доцільність та необхідність. Також звертаю уваги на необхідність використання обраної технології в тій чи іншій частині діяльності, до чи після конкретних рухів, а потім плануємо в комплексі. Наприклад, до вступної частини коли виконується ходьба, біг, доцільно включити коригувальну гімнастику для профілактики плоскостопості та елементи танців у комплексі з ходьбою й бігом. Після шикування та перешикування проводимо активний відпочинок, під час якого загадуються загадки, розповідаються вірші, потішки про здоров’я, що емоційно налаштовує дітей на виконання складніших рухових завдань. Перед виконанням загально-розвивальних вправ проводимо ігри на дихання для вентиляції легень і дихання крізь праву ніздрю (елементи хатха-йоги) для активізації лівої півкулі та процесу збудження центральної нервової системи. Рухи тіла дітей періодично поєднуємо з рухами пальців рук, ніг наслідуванням елементів дій тварин, птахів, комах тощо. Ці дії супроводжуємо музикою, розповіданням віршів, що сприяє ефективному оздоровленню організму дітей. Також вводимо одну-дві вправи коригувального характеру для профілактики або корекції постави дітей, що запобігає викривленню хребта. Один-два рази на тиждень загально-розвивальні вправи частково замінюємо асанами йоги або рухами ритмічної гімнастики. Зміна темпу виконання вправ підвищує фізичні навантаження на організм, прискорює обмінні процеси в ньому. Дуже корисним і цікавим дітям є виконання знайомих вправ під музичний супровід. Це сприяє підвищенню емоційного настрою дітей. А після виконання вправ доцільно зробити масаж стопів ніг, рук, грудей маленькими м’ячами, каштанами, жолудями та ін.. Перед виконанням основних рухів пропонуємо дітям вправи для зміцнення зорових м’язів, що готують до зосередження зору на конкретних рухових завданнях. Після рухів доцільне проведення сеансу аромотерапії (пахощі квітів, відвар ромашки, лаванди тощо). Для рухливих ігор доцільно використовувати яскраві іграшки, атрибути, природній матеріал, а після ігор виконати самомасаж цією атрибутикою. Під кінець фізичної діяльності закінчуємо вправами на розслаблення, з елементами психогімнастики, а дуже корисними в цей час будуть для дітей відвари трав або трав’яний коктейль (враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини). Таким чином, особистісно-орієнтований підхід до процесу оздоровлення сприяє створенню сприятливих соціально-психологічних та педагогічних умов для фізичного й інтелектуального розвитку дітей. Сучасне соціально-економічне та політичне життя нашої країни породжує проблеми не тільки економічного та політичного характеру, але й соціального. Одне із них - питання виховання та навчання дітей у сучасних умовах, які постійно змінюються. Важко не погодитися з думкою багатьох науковців та практиків: сучасним дітям потрібні сучасні педагоги. Як показують дослідження, працівники сфери "людина-людина" (а до них належать педагоги, вихователі, психологи, медичні працівники, управлінці, юристи тощо) у другій половині ХХ століття відчувають дефіцит професійних знань, накопичених в області наукової та практичної психології, що призводить до зниження практичної ефективності традиційних способів вирішення суспільно важливих завдань. Нинішній стан розвитку та реформування системи освіти характеризується зорієнтованістю на кожну особистість, розкриття її задатків і можливостей, спрямованістю на захист інтересів дитини, уникнення усередненості та рецептурності у навчанні. Особливо вагомого значення це набуває на першому етапі соціального становлення особистості, в період здобуття дітьми суспільної дошкільної освіти.Професійна діяльність вихователя дошкільного закладу загалом є менш вивченою, ніж діяльність вчителя. Головне завдання дошкільної освіти на сучасному рівні розвитку цивілізації - не засвоєння дитиною системи галузевих знань, а розкриття перед нею науки життя у доступній формі - формування практичних і життєво необхідних умінь, навичок орієнтуватися у нових умовах життя вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоровсвоє місце серед інших, відчувати межу припустимої поведінки, ініціювати доброчинність тощо.
Дитина в колективі однолітків Ми багато знаємо про соціальний розвиток дошкільняти та адаптацію дитини до нового колективу. Але не знаємо, як складається повсякденне життя малюка серед однолітків, як він будує з ними та чужими для нього дорослими свої стосунки. У батьків часто виникаnbsp; в народному стилі;li class=є запитання чому дитина раптом втрачає бажання відвідувати дитячий садок, особливо, коли для цього немає видимих причин. Для того, щоб зрозуміти, чому малюк потребує перепочинку від повсякденного буття, треба дізнатися що його непокоїть чи бентежить. Про те, як складаються взаємини між дітьми в садку та що на них впливає розповідає у своїй статті Людмила ЯКИМЕНКО, старший науковий співробітник лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання НАПН України. У становленні особистості дитини важливу роль відіграють стосунки з соціальним оточенням. Першим таким оточенням є родина, потім — колектив однолітків та дорослих у дитсадку і школі. Вперше з однолітками як доволі стабільною соціальною групою малюк зустрічається в дитячому садку. Міжособистісні взаємини, що виникають між дітьми, їхнє ставлення одне до одного, взаємні оцінки та очікування – вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Від місця і статусу малюка в дитячому колективі залежить формування гуманістично спрямованої особистості, відповідальної, впевненої у собі, психічно здорової, щасливої, з достатньо оптимальною самооцінкою. Уміння дитини керувати своєю поведінкою і способами спілкування, її здатність адекватно реагувати на те, що відбувається, орієнтуватися у нових — усе це є сферою обставинах, відчувати своє місце в товаристві інших соціального розвитку дитини. НОВИЙ КОЛЕКТИВ — НОВИЙ ЖИТТЄВИЙ ЕТАП Входження — дошкільника у дитячий колектив завжди для нього новий життєвий етап. Є припущення, що чим молодша дитина, тим легше вона звикає до незнайомого оточення, бо для неї все нове, все хочеться помацати, потримати, бо їй до всього є діло. Малюк залюбки, хоч і тримаючись за мамин чи татів палець, обстежує (“обживає”) нову територію, сміливо підходить до інших, пропонує себе. І тільки згодом, коли усвідомлює, що поруч немає звичного оточення, що його вперше залишили сам на сам, нехай і з мізерними, однак, проблемами — до когось звернутися, з кимось погратися або й щось вирішити, — з’являються страхи, переживання, що може подеколи навіть призвести до нервових розладів, нехай і нетривалих. Чим старша дитина — тим більше таке входження змінює вже звичні ритм та спосіб життя. Адже вона вже вибудувала взаємини із середовищем і перебудуватися відразу їй важко. ПРИСТОСУВАТИСЯ ДО РИТМУ КОЛЕКТИВНОГО БУТТЯ Абсолютно виправданим є законодавче закріплення обов’язковості дошкільної освіти для старших дошкільників. Це важливо не для тренування їх у читанні, лічбі, письмі — цього і багато чого іншого навчить школа, — а потрібно для того, щоб дитина пристосувалася до ритму колективного буття, до вимог, цінностей колективу однолітків. Адже непідготовленій до цього дитині досить важко знайти свою нішу в новому для неї шкільному життєвому просторі. З моменту, коли малюк стає членом групи однолітків, його індивідуальний розвиток неможливо розглядати й вивчати у відриві від взаємин з іншими дітьми цієї групи. Саме на основі досвіду спілкування з іншими дітьми формуються моральні якості юної особистості, насамперед ті, що визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут є великі потенційні можливості для розвитку дитини на засадах доступних їй моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, усталеність педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденне спілкування та спільна діяльність згуртованому колективі, який живе змістовним та дошкільнят. У повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи. Становище особистості в групі однолітків визначається поняттям соціально-психологічний статус, яке включає характеристики об’єктивного місця дитини у системі міжособистісних взаємин (ставлення ровесників до неї, зумовлене насамперед відповідністю рис її характеру та рольової поведінки груповим нормам і вимогам) та його суб’єктивного відображення особистістю (суб’єктивна оцінка, переживання, очікування певного ставлення від тих, хто оточує, та інтелектуально-емоційний відгук на нього). А якщо такої групи в дитини немає? Якщо відносини з дівчатками й хлопчиками не складаються, а його контакти з ними суперечливі й нестійкі, як у 3-річних малюків? Чи справді оцінка, ставлення однолітків такі важливі для дошкільника? І чи можуть батьки або інші близькі дорослі компенсувати дитині брак спілкування span class=з інnbsp;emшиnbsp;ми дітьми? Щодо цього думки вчених розійшлися. Одні вважають, що значущий дорослий здатен дати дитині все, якщо стане повноправним партнером в її життєдіяльності. Інші ж обстоюють думку, що дорослі не можуть повністю замінити дитині однолітків у грі, предметно-перетворювальній та інших видах діяльності, оскільки у кожного в цій діаді своя важлива роль. Усвідомлення малюком своєї індивідуальності, неповторності відбувається в процесі його спілкування з найближчим оточенням, в якому батькам відведено особливе місце. Їхня оцінка вчинків дитини, їхнє ставлення до неї є, по суті, “віддзеркаленням” малюка, що закладає основу самоусвідомлення як істотної складової становлення юної особистості. На початку життєвого шляху дитини таких “дзеркал” зовсім мало. Спочатку вона дізнається про себе від матері, найпершого, найдобрішого, найспівчутливішого “дзеркала”, в якому малюк бачить своє відображення лише в найкращому вигляді. Ще нічого не досягнув, нічого не зробив, а вже ти найкращий, найрідніший, оточений турботою, що забезпечує комфорт та безпеку. Однак набутий досвід спілкування з близькими людьми зазнає неабияких випробувань у дитячому садку. Ті увагу, турботу і любов, що малюк отримував удома просто так, тепер серед нових дорослих та однолітків треба заслужити, та й своє відображення у нових “дзеркалах” дитині не завжди до вподоби. Більшість дітей досить успішно справляється з цією ситуацією та стосунки з новими людьми — дорослими та однолітками — поступово налагоджуються. Відмінність відображень у домашніх та нових “дзеркалах” або ж згладжується, або ж лишається істотною, але швидше збагачує дитину, аніж травмує її. Іноді нові “дзеркала” стають важливішими за попередні, оскільки у них дітлахи бачать себе дорослішими та самостійнішими. НОВІ ОРІЄНТИРИ В РОЗУМІННІ СЕБЕ З виходом за межі родинних стереотипів спілкування не лише збагачується соціальний досвід дитини, а й вона сама набуває здатності пізнавати власне “Я” з невідомих раніше сторін, що дуже важливо для особистісного зростання. У дитини ніби з’являються нові орієнтири щодо себе, розуміння самої себе. На жаль, не в усіх дітей “вихід у світ” буває успішним. Подеколи малому доводиться довго й болісно шукати свій шлях до інших дітей, причому не завжди ці спроби вдалі. Як на це реагувати, які робити висновки? Чи не перебільшуємо ми ролі дитячого товариства? Може, наш малюк настільки випереджає однолітків у розвитку, такий самодостатній, що йому з ними просто нецікаво, ось тому він і грається сам? У будь-якій дитячій групі завжди можна виділити кілька категорій дітей, що різняться за активністю в налагодженні контактів з товаришами. Хтось сам проявляє ініціативу й після низки спроб і помилок таки знаходить свою групу дітей, з якими охоче проводить час. Інший довго приглядається до ігор одногрупників. Йому подобаються їхні забави, він би й не проти вступити до цього гурту, однак не може подолати своєї сором’язливості. Є й такі діти, якими однолітки відкрито нехтують, і це не завжди забіяки та розбишаки. Нерідко це малюки, які відрізняються від інших поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, який вищий або нижчий за середній рівень. Причини, через які одні діти завжди є центровими і без проблем вливаються в будь-яку компанію, а інші не хочуть або ж не можуть завоювати прихильність товаришів, так ще достеменно й не виявлені. — спадкова риса характеру. Водночас, Існує думка, що товариськість зумовлена раннім життєвим досвідом малюка. Якщо у віці немовляти він отримав достатньо тепла, турботи й любові, то відчуває довіру до навколишнього світу, що й робить його активнішим, сміливішим, підготовленим до нових відкриттів. НЕ ВМІЮТЬ ГРАТИСЯ?Останнім часом спостерігається доволі тривожна тенденція — старші дошкільники та навіть молодші школярі не граються разом, так, як колись гралися їхні однолітки. Їхні контакти короткочасні, малозмістовні й непродуктивні. З-поміж інших причин називають — ростуть без демографічну кризу: багато дітей одинці в сім’ї братів і сестер. Відсутність таких близькородинних дитячих контактів збіднює соціальний досвід дитини, її мислення не орієнтоване на колективні форми співбуття. Якщо відсутність спілкування дитини з братами і сестрами не компенсована відвідуванням дитячого садка — саме закладу з цілоденним перебуванням у ньому, а не різних форм підготовки до школи чи раннього інтелектуального розвитку, де дитина приходить у колектив на кілька годин на тиждень і де головним завданням є научіння, що апріорі передбачає конкурентні відносини, то надалі у такого малюка неодмінно виникнуть проб¬леми з входженням у дитячий колектив. Ці діти здебільшого не контактні, зазнають труднощів у адаптаційний період: вони недовірливі, тривожні або ж занадто самолюбні. У дорослому житті спілкуванні з протилежною статтю, це може зумовити проблеми у вибудовуванні кар’єри тощо. Безумовно, малюки не розучилися гратися, однак колективні ігри дедалі частіше підміняються іграми наодинці, іноді навіть і не з іграшками, а з комп’ютером. У результаті маємо формалізацію дитячих взаємин, агресивність, змагальність, емоційну глухоту. І це не може не насторожувати до¬рослих! Дитина, яка не пройшла “школи” спілкування з однолітками, “випадає” з дитячого субкультурного середовища з його неписаними законами та правилами. Вона не володіє “дитячою” мовою спілкування, не гармонізує себе з дитячим соціумом, а, відтак, стає знех¬туваною. Тож вона постійно проявляє невдоволеність, дратівливість, агресивність, з часом замикається в собі, впадає в депресію. Чому ж малюкові буває так важко з іншими діть¬ми? Можливо, тому що в пошуках друзів за межами родини він шукає “добре дзеркало”, в якому його відображення було б максимально наближене до того, в яке він звик дивитися. Знайти товариша — означає самому створити таке дзеркало в руках іншого, в яке хотілося б дивитися, не відчуваючи відрази до себе. Як же допомогти дитині? Вона не може обійтися без дитячого товариства, тож роль дорослого у тому, якою буде ця взаємодія, є значною. Інколи в дитячі взаємини варто втручатися — малюків треба вчити налагоджувати контакти, гідно виходити з конфліктної ситуації, миритися, розрізняти припустимі та неприпустимі способи впливу на інших. Рано чи пізно дошкільнята оволодівають адекватними для кожного конкретного випадку способами впливу на однолітків, що дуже важливо, адже від того, як складуться взаємини, якого досвіду спілкування з ровесниками вони набудуть до закінчення дошкільного віку — початку шкільного навчання, залежить, якою буде їхня компанія в підлітковому віці. НАДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНО ДІЯТИ Важливі умови повноцінного розвитку дошкільника — надання йому можливості вільно діяти та поводитися, оцінювати запропонований матеріал, оволодівати способами самоорганізації, саморегулювання та самоконтролю. За таких умов дитина вільно пізнає світ, проявляє ініціативу, впевнена у своїх здібностях. Довільність у сфері спілкування дошкільника з дорослими проявляється в тому, що для нього не є визначальним безпосереднє ставлення дорослого до його особи, винагорода або покарання. Значущим є поставлене перед ним завдання та умови, за яких воно має бути виконаним. Спілкування є при цьому контекстним, позаситуативним. Довільність у сфері спілкування з ровесниками проявляється у здатності вислуховувати пропозиції товаришів, узгоджувати з ними свої дії, змістовно спілкуватися, толерантно ставитися, задовольняти їхні прохання, досягати спільної мети. Дитина здатна допомагати, піклуватися, обирати способи спілкування, конструктивні форми розв’язування конфліктних ситуацій тощо. ФОРМУВАТИ КОЛЕКТИВІСТСЬКІ ПОЧУТТЯСпільна діяльність породжує різні типи взаємин між учасниками залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог. Це передусім дружня взаємодопомога, що характеризується реальним співробітництвом, готовністю допомогти товаришеві, який цього потребує. Взаємини партнерства, для яких характерне формальне співробітництво, що ґрунтується на розподілі праці та дотриманні принципу рівності для досягнення спільної мети. А також ¬взаємини ¬співіснування, сусідства, які проявляються у вболіванні кожного учасника за успіх власної частини роботи за відсутності будь-якого вболівання про спільний успіх. Прилучення дитини до спільної діяльності допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність дотримуватися загальноприйнятих норм та правил взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі й наміри груповим заради успіху загальної справи. Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радості успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні. Проте було б неправильно вважати, що просто залучення дітей до спільної діяльності саме собою забезпечує формування колективістських почуттів. Наголошуємо: хоча спільна діяльність старших дошкільників і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета — засвоєння дітьми правил взаємодії з однолітками, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них. Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітей важко переоцінити, адже вміння правильно поводитися в процесі спільної діяльності вкрай необхідне маленькій людині для майбутньої участі в житті шкільного колективу, в громадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистості. Звичайно, спільна діяльність лише тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує до¬шкільнят до неї. Взаємини, що складаються між дітьми стихійно, не завжди бувають позитивними, залишаючи відмітини в душі не лише того, кого образили, а й того, хто образив. Але це не означає, що дитину треба оберігати від товариства, щоб її, бува, не образили, не знехтували нею. У школі на перший план вийде систематичне навчання, і тут стосунки з однолітками можуть стати або доброю підмогою, або ж істотною завадою. І ми, дорослі, маємо постійно про це пам’ятати, дбаючи про вихованця і вчасно комунікативносоціальний розвиток кожного вживаючи заходи, щоб за потреби виправити становище.
Комп’ютер активізує творчість У сучасному світі комп’ютер є своєрідним «інтелектуальним знаряддям», що дає людині змогу вийти на новий інформаційний рівень. Його можна розглядати і як сучасний засіб діяльності старшого дошкільника. П’ятирічна дитина проявляє інтерес до комп’ютера – його будови, функцій, можливостей, різноманітних комп’ютерних ігор. У цьому віці малюк здатний свідомо обирати спосіб дії, приймати особливі умови, які пропонує комп’ютерна технологія. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника символічної функції наочно-образного мислення. Працюючи на комп’ютері, дитина шостого року життя діє з наочними екранними образами, якими надає ігрового значення, переходить від звичних практичних дій із предметами до дії з ними в образному плані (уявному, модельному, символічному). Освоєння комп’ютерних засобів формує в дітей передумови теоретичного мислення, здатність свідомо обирати спосіб дії, спрямованій на розв’язання завдання, а також особистісні якості, здатність працювати в індивідуальному темпі. Дитина, яка оволоділа елементарною комп’ютерною технологією краще за інших здатна розміщувати, розв’язувати задачі у внутрішньому плані, почуватися компетентною. Доцільно ознайомити дітей із можливостями використання обчислювальної техніки в науці, техніці, освіті, охороні здоров’я, побуті та повсякденному житті; сформувати знання, вміння та навички, потрібні для свідомого оволодіння елементами комп’ютерної грамотності. Важливо формувати у старших дошкільників елементарне уявлення про комп’ютер як сучасний технічний засіб, що розширює інформаційні обрії, допомагає орієнтуватись у світі в умовах великої технізації життя; створювати передумови для розвитку теоретичного мислення, елементарної рефлексії (усвідомлення) способів дії; ознайомлювати з особливостями комп’ютера, зі способами керування комп’ютером за допомогою клавіатури, «миші»; виховувати здатність розмірковувати, варіювати, використовувати попередній досвід; навчити дотримуватися правил безпечної поведінки під час роботи комп’ютером. Основна форма організації навчання – заняття. Воно проводиться у вигляді бесіди педагога (який має відповідну підготовку) та практичної діяльності на комп’ютері. Для практичних занять слід використовувати навчально-розвивальні та ігрові комп’ютерні програми, спеціально розроблені для дошкільнят, зміст та оформлення яких відповідає віковим психофізіологічним особливостям дітей. Інше програмне забезпечення не використовується. Тривалість заняття – не більше 12 хв. Заняття за комп’ютером проводяться не за рахунок сну, прогулянки, оздоровчих заходів. Забороняється одночасно користуватися одним комп’ютером двом або більше дітей. Ефективність організації життєдіяльності старшого дошкільника як користувача комп’ютера засвідчується певним обсягом знань, умінь та навичок, набутих ним у ході засвоєння різних тем. Навчання дошкільнят комп’ютерної грамотності передбачає такі форми роботи: бесіди про комп’ютер та його значення в житті сучасної людини, про сучасні інформаційні технології, про будову та основні складники комп’ютера; практичні завдання, спрямованні на засвоєння дошкільником елементарних прийомів «спілкування» з комп’ютером розвиток його здібностей, розширення та поглиблення уявлень про навколишній світ за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. Щоб старший дошкільник міг вільно користуватися комп’ютером як засобом ігрової, образотворчої, пізнавальної діяльності, він має набути елементарної комп’ютерної грамотності. В ході індивідуальних бесід педагог пояснює дитині необхідність засвоєння правил дій з робочими пристроями комп’ютера, а в ході занять практичного спрямування навчає користуватися ними. Пояснює значення комп’ютера в сучасній Україні та світі, розповідає, як він використовується у різних сферах життя. Звертає увагу на те, що комп’ютер – складний технічний пристрій, робота з яким вимагає дотримання правил безпечної поведінки. Не слід боятися вживати в спілкуванні з дошкільниками такі терміни як миша, клавіатура, екран (дисплей), програма, дискета, компакт-диск, вказівник, курсор, клавіша тощо. Зазвичай, діти шостого-сьомого років життя швидко засвоюють ці слова і самі вживають їх у відповідній ситуації. Педагог пояснює, як користуватися клавіатурою для керування положення курсору, навчає робити це; ознайомлює з правилами роботи з «мишею», навчає користуватися її лівою кнопкою. Педагог подає загальні елементарні відомості про сучасні інформаційні та комунікаційні технології, електронну пошту, комп’ютерні мережі та Інтернет. Він розповідає про застосування обчислювальної техніки в науці, техніці, побуті, охороні здоров’я тощо; узагальнює та збагачує уявлення дітей про використання сучасної обчислювальної техніки та її роль у житті суспільства. Педагог формує у старших дошкільників елементарне уявлення про використання телефонних ліній для зв’язку між комп’ютерами, загальні відомості про електронну пошту, розповідає про важливість зв’язку на відстані в сучасних умовах життя. Організовуючи роботу старшого дошкільника на комп’ютері, педагог має дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, визначених нормативними документами: добре провітрювати приміщення (не менш, ніж двічі), стежити за відповідністю меблів вимогам: для першої зростової групи (1000-1150мм) висота стільниці має дорівнювати 460мм; стіл, розрахований на одну дитину, має бути завширшки не менш як 700мм, завглибшки – 600-800мм; стілець обов’язково має бути з вертикальною спинкою. Ноги користувача комп’ютера не повинні згинатися більш як на 90, під столом має вистачати місця для вільного їх розміщення. Висоту стола зі стільцем слід добирати таким чином, щоб напівзігнуті руки (наприклад, коли вони лежать на клавіатурі) спиралися або на стіл, або на підлікотник крісла. Хребет при цьому має бути прямим (неприродно нахилений стан хребта порушує легеневе дихання та кровообіг черевної порожнини). Варто спочатку в ігровій формі навчити дітей правильно сидіти за комп’ютером, утримуючи найбільш природну позу, а вже потім дозволяти їм працювати на ньому. Робоче місце дитини слід підготувати так, щоб їй було зручно працювати з комп’ютером. Для цього треба перевірити розташування клавіатури і маніпулятора «миші» (чи не потребує робота з ними зайвого навантаження на різні групи м’язів, зайвих рухів). Монітор розміщують так, щоб екран був на 10-15 нижче від горизонтальної лінії погляду очей. Відстань від очей дитини до екрана має дорівнювати 40-80см залежно від висоти символів на екрані. При організації робочого місця дитини особливу увагу слід звернути на розмір та якість роботи «миші» як основного знаряддя, яким користується дитина. Неточна робота цього пристрою призводить до невідповідності переміщення вказівника на екрані рухами руки дитини, що дратує і викликає швидку втому. Не рекомендується використовувати «миші» старих моделей. Розмір «миші» має відповідати розміру руки дитини.Проведення ігор і занять з використання комп’ютерної технології в умовах дошкільного навчального закладу передбачає організацію комп’ютерно-ігрового комплексу, до складу якого входить комп’ютерна зала (кімната), ігрова зала та зала релаксації. У комп’ютерній залі (світлому, добре провітрюваному приміщенні) розміщують комп’ютери. За санітарними нормами комп’ютери (монітори-екрани) встановлюються на відстані, не меншій за 1,2м один від одного і не більше, ніж 0,8м від батарей опалювання. Загальне освітлення робочих місць у комп’ютерній залі має підтримуватись у межах 300-500 люкс. Норма площі на один комп’ютер становить не менше 6м2. Не можна встановлювати екрани комп’ютерів навпроти вікон. Природне світло має падати збоку, а штучне – згори. На вікнах мають бути штори або жалюзі. У комп’ютерній залі слід підтримувати певний рівень вологості повітря. Не можна допускати перевищення норм показників електростатичності у приміщенні, захаращувати його сторонніми меблями, іграшками (особливо м’якими). Щодня слід проводити вологе прибирання приміщення. Робоче місце педагога оснащується комп’ютером такого самого тупу, що й на дитячих робочих місцях, принтером для чорно-білого та кольорового роздруковування методичних матеріалів та дитячих робіт. Зала релаксації – своєрідна оаза природи, де розміщено квіти, акваріуми з рибками, клітки з декоративними птахами тощо. Тут діти та педагог відпочивають, емоційно розвантажуються, виконують гімнастику для втомлених очей. Ігровий релаксаційний простір комп’ютерно-ігрового комплексу можна використовувати також для ігор та занять природничого циклу в звичному розпорядку дня. Основна увага приділяється дотриманню старшими дошкільниками правил техніки безпеки. З цією метою складається простий перелік правил користування комп’ютером, обов’язковий для всіх, і з використанням казкових персонажів обігрується кожне з них та всі разом. Під час роботи дошкільника на комп’ютері загальне освітлення кімнати має наближатися до світіння монітора. Важливо стежити, щоб на екрані не було бліків від вікон або освітлювальних приладів (щоб дитині не доводилось весь час крутити головою, аби розглянути зображення на різних ділянках монітора). По закінченні варто провести комплекс фізичних вправ для профілактики зорової та статичної втоми. Це вправи з тренування акомодації (найпростіша вправа – нанести на віконну шибку кружечок діаметром 5-7мм: дитина протягом кількох хвилин переводить погляд із кружечка – відстань його від очей приблизно 25-30см – на віддалений предмет за вікном і знову – на кружечок). Для дітей із порушенням зору показання до занять із комп’ютером установлює офтальмолог. Вразливе місце при роботі дошкільника на комп’ютері – порушення постави, це теж постійно має бути в полі зору педагога. Доцільно проводити профілактику порушень постави: розпочинати й закінчувати роботу з комп’ютером невеличким комплексом фізичних вправ, які запобігають розвиткові сколіозу та інших захворювань опорно-рухової системи. Для цього варто ознайомитися з існуючими комплексами вправ для заняття статичної втоми та профілактики порушень постави й скласти власний комплекс вправ, в якому враховуватимуться індивідуальні особливості вихованців. Робота з «мишею» потребує дуже точних рухів, в яких варто вправляти дитину. Щоб вона не так швидко втомлювалася від цієї роботи, треба виважено поставитися до складності пропонованих їй ігрових та навчальних завдань. Плануючи ігри та заняття з комп’ютером, слід ураховувати багатофункціональність комп’ютерних програм. Вони допомагають дошкільникові здійснювати режисерську гру, стимулюють креативні здібності, гнучкість мислення, навчають грамоти, конструювання, математики, іноземної мови тощо. За допомогою навчально-розвивальних програм старший дошкільник зможе збагатити свої уявлення і про навколишній світ, і про власне «Я». Формування навичок роботи з комп’ютером – складний і тривалий процес. Тож цілком імовірно, що виникатимуть проблеми, пов’язані з формуванням неправильних дій, форм поведінки, навичок роботи з програмами тощо, які потім майже неможливо скоригувати. Доцільніше упередити їх, аніж потім перевчати дитину. Тож варто використовувати позитивні оцінки, хвалити за правильно виконані дії, спонукати дітей повторювати їх, радіти своїм успіхам. Ігри та завдання з використанням комп’ютерних технологій проводяться відповідно до загального плану освітньої роботи з дітьми у дошкільному закладі. Плануючи цю роботу, важливо враховувати, що навчальні комп’ютерні програми є своєрідними дидактичними іграми з математики, мовлення, природничим, людинознавчим змістом, які допомагають ознайомлюватися з довкіллям, конструювати, експериментувати, зображувати тощо. Тому в повсякденній практиці варто поєднувати звичайні та комп’ютерні ігри, які взаємозбагачують одна одну. Підкреслимо: фронтальні та змагальні методи роботи тут неприпустимі. Вікова специфіка потребує індивідуальної форми організації роботи дошкільника за комп’ютером. Вона будується як співпраця дорослого і дитини, що дає змогу користувачеві-дошкільнику, з одного боку, почуватися самостійним, а з другого – відчувати підтримку дорослого. Важливо, щоб педагог та його вихованці ставилися до комп’ютера як до пізнавального, навчального інструмента, а не як до іграшки або полігона ігор. У ході роботи з ними варто виховувати інтелектуальні, вольові та емоційні якості особливості, культивувати звичку до свідомої та сумлінної праці, вправляти в умінні долати труднощі, переживати радість пізнання та досягнення успіху. Доцільно надавати старшим дошкільникам право вибору, створювати умови для самостійної поведінки та творчої ініціативи, підтримувати їхнє прагнення експериментувати за доброзичливої та компетентної співучасті дорослих.
Поняття екологія, екологічна небезпека, екологічна криза стали звичними для кожного з нас. Загальновідоютерних засобів формує в дітей передумови теоретичного мислення, здатність свідомо обирати спосіб дії, спрямованій на розвмо, що екологічний стан довкілля за останні десятиріччя істотно погіршився, що значною мірою позначилося на здоров'ї людини, яке, як відомо, є високочутливим природним індикатором на будь-які екологічні зміни. Тому запорукою збереження життя на планеті стає життя людини в гармонії з природою. Сьогlaquo;мишіодні природнуCenterЗ виходом за межі родинних стереотипів спілкування не лише збагачується соціальний досвід дитини, а й вона сама набуває здатності пізнавати власне У будь-якій дитячій групі завжди можна виділити кілька категорій дітей, що різняться за активністю в налагодженні контактів взаємодію порушено, і наслідки цього дисбалансу ми відчуваємо на собі, зокрема дедалі більше людей потерпає від алергії, зростає кількість вроджених патологій, для багатьох з нас – дорослих і дітей – нормою життя стало постійне вживання ліків. Така ситуація дала поштовх розвиткові відносно нової науки – екології людини, яка розглядає взаємодію нашого організму з довкіллям з погляду формування та забезпечення високого рівня здоров'я. Екологія людини – це розділ екологічних знань, який спрямовано на досягнення рівноваги й гармонії між людиною та соціоприродним середовищем її перебування. У цьому контексті особливе місце посідає екологія дитинства. Цей розділ екології набуває державної ваги, адже відомо, що зовнішній вплив на організм, який активно формується, набагато інтенсивніший порівняно з впливом, якого зазнає організм дорослої людини. Тому саме здоров'я дітей є природним біологічним індикатором здоров'я народу. Проблема збереження здоров'я дітей – складний комплекс екологічних, соціальних, духовних проблем, які тісно переплетені між собою, тож постає питання: хто здатний узяти на себе їх розв'язання? Виявляється, система освіти. Лише вона може робити це щодня, охоплюючи весь контингент дітей. Саме в цій суспільній галузі працюють високодуховні та високоосвічені люди, які глибоко розуміють сьогоднішню кризову ситуацію. Два останні десятиріччя – це період становлення екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо. У посібнику Н.Ф. Яришевої "Методика ознайомлення дітей з природою" досить широко, з позицій сучасних педагогічних досліджень, висвітлюється технологія ознайомлення дошкільників з природою, а також розкриваються різні види творчої роботи з екологічного виховання, основу якого складають знання і діяльність дитини. На сутність багатогранної цінності природи звертає увагу Лисенко Н.В. у посібнику "Екологічне виховання дошкільників". Вищеназвані монографія та посібники допоможуть науковцям і практикам визначити напрями, форми і методи проведення експерименту з формування основ екологічної культури дітей дошкільного віку. Ознайомлення з основами екологічної культури особистості в умовах навчально-виховного закладу неможливе без пошуку та впровадження нових педагогічних технологій виховання, що передбачають вдосконалення виховного процесу засобами дитячої евристики, введення нових пізнавальних та творчо-взірцевих форм активної діяльності дітей, поєднання дошкільного та родинного виховання світоглядних ціннісних орієнтацій стосовно ставлення. Вирішенню цих питань у діяльності педагога можуть допомогти статті, публікації та дослідження науковців з даної проблеми. У 2001 році видано посібник з екологічного виховання кандидата педагогічних наук З.П. Плохій "Виховання ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку". Основна форма вияву активності дошкільняти – гра, яка водночас є для нього й головним способом пізнання зовнішнього світу. Дитину захоплює здебільшого сам ігровий процес; від трьох-чотирьох років з'являються епізодичні, а від п'яти-шести – систематичніші цільові задуми й планомірне їх виконання. Гра – емоційна діяльність дітей, і введення її в освітній процес створює емоційне тло й сприяє становленню екологічно мотивованої діяльності. Для розв'язання освітніх завдань, виховання морально-вольових якостей у дітей використовують дидактичні ігри. Важливим моментом у їх організації є збереження структурних елементів гри: зосередження уваги на суто ігрових завданнях, дотримання ігрових правил, відсутність суворого контролю ігрових дій тощо. Порушення зазначених структурних елементів перетворює гру на систему вправ. Екологізація сюжетно-рольової гри як самостійного виду дитячої діяльності вимагає дотримання певних умов. Передусім становлення самостійної гри передбачає керівництво з боку дорослого. Сюди входять набуття дошкільнятами знань про навколишню дійсність та оволодіння способами послуговування ними в іграх, що дає змогу використовувати сюжетно-рольову гру у процесі екологічного виховання. В екологічно спрямованій діяльності може бути задіяний будь-який структурний елемент цієї гри – уявна ситуація, роль, ігрові дії та атрибути . Для створення ігрової мотивації та опосередкованого навчання дошкільнят використовуються й інші види ігор, зокрема, ігри з правилами – сюжетно-рухливі, рухливі, настільно-друковані, словесні, де носієм ігрових умінь є дорослий. Багаторазове повторення таких ігор розвиває самостійність дітей. ГраФОРМУВАТИ КОЛЕКТИВІСТСЬКІ ПОЧУТТЯ/spanspan class=/spanючи, вони прагнуть отримати втіху, а тому орієнтуюspan class=ться загалом на правила та ігрові дії, тоді як для дорослого основним є дидактичне завдання. З давніх-давен людина живе в природі, спостерігаючи за нею. Її вплив кожен із нас тією чи іншою мірою відчуває на собі й сприймає її як джерело перших знань і радісних переживань, що запам'ятовуються на все життя. Єдність людини і природи була і залишається непорушним законом. Неоціненна роль природи для дитини. Дерева, квіти, птахи, звірі – усе привертає увагу малюків, радує їх і живить увагу пізнання. Саме тому одним із завдань навчального закладу є питанням екологічного виховання дітей - удосконалення форм та методів роботи педагогів щодо екологічного виховання дітей шляхом формування уявлень про навколишній світ, розвиток у дошкільників емоційно-позитивного ставлення до природи. Проблема оздоровлення довкілля сьогодні одна з найважливіших, краса природи не залишає малюка байдужим. Пріоритетним є виховання у дітей любові до природи. Дітей вчать любити, доглядати за рослинам й розуміти, що значить – оберігати. У дошкільному закладі слід практикувати різноманітні форми спілкування малят із тим, що їх оточує. Під час ознайомлення дітей з природою використовують ідеї С. Русової. Прилучають дітей до природи за допомогою різних методів: спостереження, нескладні досліди, гра), праця, розглядання картин, розповіді та бесіди, читання художніх творів. Щоб дошкільнята любили і розуміли природу, вихователі дотримуються таких рекомендацій видатного педагога В. Сухомлинського : "Діти повинні стояти близько до природи і цінувати її", "Хай дитина сама п'є з природи". У дошкільному закладі у кожній віковій групі обладнано куточок живої природи, де діти спостерігають зміни в розвитку й поведінці його мешканців, навчаються їх доглядати, дізнаються про те, як впливає на тваринний і рослинний світ людська праця. З дошкільнятами проводяться короткочасні та тривалі спостереження, прогулянки, організовується праця на городі та в квітнику). Проводячи ігри, прогулянки в дитячому садку ознайомлюють дошкільнят з особливостями охорони довколишнього середовища. Щоб зацікавити малят, вихователям слід підбирати тематичні добірки віршів, загадок, прислів'їв про тваринний та рослинний світ, пори року; ілюстровані оповідання, шаради, кросворди тощо. З дітьми старшого дошкільного віку приділяється увага дослідницькій діяльності, використанню проблемних завдань-ситуацій, екологічне виховання дослідників тісно пов'язується з краєзнавством і народознавством. Вихователі збирають легенди, оповідки, народні ігри і, адаптуючи їх до дитячого сприймання, широко використовують у своїй роботі. Дітей молодшого дошкільного віку доцільніше прилучити до природи засобами народної мудрості. Зразки народної мудрості допомагають дітям глибше зрозуміти те чи інше явище, розвивають спостережливість, пам'ять. Під час тривалих спостережень вихователям слід вчити дітей робити самостійні висновки, прості узагальнення. Всі спостереження дітей фіксуються в календарях погоди, які оформляються на кожний місяць. Такі спостереження та бесіди зі старшими дошкільнятами дозволяють дітям замислитися над станом природи, спонукають турбуватися про неї. Доречно планувати роботу з батьками щодо організації цікавих прогулянок до парку, лісу, екологічно чистого харчування дітей, збору та заготівлі лікарських рослин. Результатом екологічного виховання в дошкільному закладі стане розвинене емоційне сприйняття дітей, бажання активно включатись у роботу з охорони й захисту природи.
|
|
